Велосипеду 150 років

До не дуже давнього часу люди, які цікавились історією велосипеда, могли прочитати про найранніші прототипи щось на кшталт "винайдено десь у Франції в другій половині XIX сторіччя", але хоч і спекулятивна, історія — це наука, а наука любить точність. Давайте розставимо точки над "і".

4 квітня 1866 року П'єр Лаллеман зробив дещо таке, чого ніхто в США до цього ніколи не робив; щось таке, що змінить світ — він прокотився на велосипеді.

На велосипеді, який він винайшов, Лаллеман проїхав зі своєї домівки в Ансонії до Нью Хевен Гріну. Заїзд був демонстрацією працездатності його патентної заявки і це виглядало настільки незвично, що пригорнуло увагу преси.

"Заповзята особистість провезла себе вчора ввечері на дивній рамі, в якій два колеса розташовані одне за одним і приводяться в рух за допомогою ножних педалей", — написав в місцевій газеті New Haven Palladium невідомий автор. Декілька місяців потому, 20 листопада 1866 року Лаллеман отримав патент на свій винахід.

Історичний вплив заїзду Лаллемана був майже забутий до 1993 року, поки Девід Херліхі, історик і автор книг "Bicycle: The History" та "The Lost Cyclist: The Epic Tale of an American Adventurer and His Mysterious Disappearance" на щорічному зібранні Міжнародної Історичної Велоконференції, що того року проходила в Бостоні, штат Массачусетс, не продемонстрував копію патенту Лаллемана.

Предтечею справжнього велосипеда були "кісткотряси" — прямий прообраз сьогоднішніх дитячих біговелів, які розроблялись взагалі то для прискорення ходьби. Винайдені в 1818 році, кісткотряси не були справжніми велосипедами, бо не мали ніякого приводу.

Лаллеман народився у Франції, в Понт-Муассоні. Відповідно до його мемуарів, в нього виникла ідея зробити педальований транспортний засіб після того, як він побачив в русі людину на костотрясі. Тоді йому було 18 років і він працював на виробництві карет. Велосипед Лаллемана мав причеплені до втулки переднього колеса педалі. Він навчився тримати баланс на роботі на фабриці, де працював, катаючись уздовж вузького коридору, в якому він мав змогу триматись руками за стінки, щоб не впасти. Поради Лаллемана по навчанню управління велосипедом були достатньо переконливими, аби Херліхі звернув на них увагу, риючись в старих патентних архівах. За словами винахідника, коридор на фабриці був дуже довгий.

Лаллеман розробив прототип, поки жив в Парижі і ось тут історія починає мутніти і покриватись туманом. По причинам, яких вже ніхто не пояснить, Лаллеман після двох років, проведених у Парижі, в липні 1865 року кинув все і переїхав до Сполучених Штатів. Патент на свій винахід він заповнив в США, а не во Франції. І хоча патент визнається всюди, П'єр не був першим, хто почав продавати велосипеди, тому що будучи дивною новою штуковиною, переваги велосипеда ще мали бути доказані і Лаллеман не міг знайти того, хто погодиться виробляти їх. Весною 1867 року, через один рік після демонстраційного заїзду в Нью Хевен Гріні, компанія з Парижу Мішо (Michaux) почала продавати велосипеди, що, як пояснює Херліхі, були майже ідентичні патенту Лаллемана за вийнятком доданих до конструкції гальм.

В загальноприйнятій історичній лінії, засновник компанії Michaux П'єр Мішо визнається першим винахідником велосипеда, а Лаллеман показаний недобросовісним колишнім співробітником фірми, який вкрав ідею і швидко звалив з нею до Сполучених Штатів.

Як каже Херліхі, "Мішо стверджував, що йому належить патент, але виявилось, що насправді не належить. Співвітчизник покрив плямами ім'я своєму тезці, змальовуючи його як епігона, що вкрав ідею винаходу, але насправді ніякими фактами ці твердження не підкріплюються".

Не очевидно навіть те, що Лаллеман взагалі працював у Мішо, хоча Херліхі вірить, що Лаллеман міг знати засновника особисто. По-перше, історія відкриття компанії Michaux повна нестиковок, по-друге, розслідування Херліхі розкриває ланцюг подій, які можна прослідити у діях і переміщенні Лаллемана до США, включаючи його квітневий заїзд. І на останок, Мішо ніколи не робив спроби в суді заперечити легітимність патенту Лаллемана.

"В них були всі можливості, щоб засудити Лаллемана, але вони цього навіть не намагались зробити", — додає Херліхі.

Велосипеди розповсюдились, коли британці розробили в 1870 роках велосипед з великим колесом на прізвиська "пенні-фартинг" (за образом маленької та більшої монет, покладених поряд), або "звичайний". В нього переднє колесо було непропорційно велике і він мав високий центр тяжіння, через що серед всіх концепцій конструкції велосипеда був найнебезпечнішим.

Лаллеман продав права на використання концепції нового транспортного засобу іншому піонеру на цих теренах зі штату Коннектікут Альберту Поупу. Захоплений британськими велосипедами, Поуп розпочав масове виробництво в Хартфорді (хоча сам жив у Бостоні). Компанія Поупа потім почала виробляти ранішні мотоцикли і автомобілі.

Поуп навіть найняв Лаллемана на роботу на деякий час, але їхні зв'язки були короткі. Беручи до уваги вплив, який зробив на людство винахід Лаллемана, він не отримав належного визнання. "Хоча він і пишався тим, що зробив, грошей йому це не принесло", — каже Херліхі.

Збіднілий і самотній, Лаллеман помер у віці 47 років від раку шлунку.

Але остаточно забутим він ніколи не буде.

Херліхі добився, щоб виробити спеціальну пам'ятну плашку, встановлену біля Нью Хевен Грін і навіть велодоріжку в Бостоні, яка проходить поряд з місцем смерті винахідника. Кожну весну Elm City Cycling проводить велопробіг з Ансонії до Нью Хевен Грін на пам'ять Лаллемана і першого задокументованого велозаїзду в США.

20 листопада 2016 року велосипеду виповнилось 150 років.