Нині Гавайї є одним із штатів США. Але двісті років тому вони були російськими.
Мореплавці під командуванням Юрія Лисянського на Гавайях заклали форти — Олександрійський, Єлизаветинський і Барклая. Полінезійці брали собі російські імена…
1 жовтня 1187 р. згас князь Галицького князівства Ярослав Осмомисл. Ярослава Галицького, який міг думати за вісім осіб і знав вісім мов (вісім – осьм), звали Осьмомислом.
Єдиний син і нащадок мусив одружитися за велінням татка з Ольгою – дочкою Юрія Долгорукова. І Ольга, і Ярослав були далекими нащадками Ярослава Мудрого. Вінчання відбулося у Пересипниці, у тому монастирі, де пізніше живою українською мовою уклали Пересопницьке євангеліє, на якому присягаються наші Президенти.
Господь не дав їм кохання. Кажуть, вона була набагато старшою і мала зимну кров. Ярослав завжди мріяв про нащадка, Ольга ж народжувала дочок: Вишеславу, яку згодом видали заміж за Одона Мешковича, князя познанського і калішського; середню дочку, яку видали за угорського і хорватського короля Стефана ІІІ (цікаво, що Стефан ІІІ був сином князівни Єфросинії Київської, дочки князя київського Мстислава Володимировича) та Єфросинію – майбутню дружину князя Ігоря Сіверського. Ледве минув Єфросинії Ярославні 13-ий рік, як почали до Галича вчащати свати: і угорський король, і молоденький князь Сіверський – Ігор Святославович. Побачив Ярослав, як сяють очі Ігоря, як він голубить поглядом Фросинку і вирішив: «Нехай переможу кохання!» Весілля відгуляли в Галичі і оселилися молоді в Путивлі.
Щоб якось відволіктися, князь Осьмомисл віддавався державотворенню: укріпив князівство, створив могутнє військо.
Частенько Ярослав ходив на полювання. От і тієї весни він розмірковував про осінь свого життя. І на квітучій галявині вполював не куницю, а прекрасну дівицю. Дочка боярина Анастасія Чагрова причарувала Осмомисла. Зайнялися вони обоє полум’ям кохання і народився їм син Олег. Ярослав хлюпостався у щасті: кохана Настка, син Олег…
Коли ж 40-річній Ользі Юріївні Бог дав сина Володимира, було уже надто пізно: не приходив уже князь до сімейних покоїв.
Та багато хто йому заздрив: бояри боялися, що родичам Настки достануться кращі посади, привілеї, адже князь обожнював бояриню. З великими грошима та облудою словесною звернулася княгиня Ольга до священиків. І стався вибух, бо всі інтереси збіглися: восени 1173 року бояри захопили князівський двір Осьмомисла, усю родину Чагрових знищили; зв’язали самого Ярослава. Церковники оголосили Настку ворожкою, яка причарувала князя, розбила родину. Її спалили на вогнищі, а зв’язаного князя Ярослава поставили так, щоб він бачив загибель коханої. Вперше і востаннє в історії України на вогнищі спалили кохання.
Після загибелі коханої з туги князь занедужав. Зрозуміла й Ольга, що чоловік не подарує її вчинку: схопила дорогоцінності, сина й подалася на еміграцію.
35 років успішно правив Осмомисл, накопичив скарбів, але серце тужило за Насткою. Ярослав наказав роздати всю скарбницю. Поки народ радів власному покращанню, ніхто й не помітив, як перестало битися зранене серце Осьмомисла.
А князь новгород-сіверський Ігор Святославович, правнук половецького хана Оссолука, по матері – онук хана Аепи, пішов у похід на свого майбутнього свата хана Кончака. У невдалий похід на половців разом із батьком пішов і Володимир – старший із п’яти синів Ігоря та Єфросинії.
І завів князь Ігор цвіт руської військової еліти у «половецьку далеч», не вів розвідку, не вживав елементарних охоронних заходів; а сам втік з поля бою, бачачи, як гинуть його полки, і потрапив до полону.
І причитала тоді 30-літня Єфросинія – Ярославна у Путивлі-граді на валу.
Допоки Ярославна тужила у Путивлі, Ігор у хана Кончака бенкетував, їздив на полювання, розважався з наложницями, а далі «втік з полону». «Втеча» завершилася шлюбом Ігоревого сина Володимира з дочкою Кончака Свободою, небогою грузинської цариці, дружини Давида Будівничого, названою в «Слові» красною дівою. Він перебував у полоні, поки не народився син, а якби дочка з’явилася, його б не відпустили. Молодята з первістком повернулися в Русь зі Степу у 1188 році.
У 1206 році, невдовзі після смерті Романа Мстиславича, галицькі бояри запросили Володимира Ігоровича з братами княжити в галицько-волинських землях. Спроби зміцнити свою владу шляхом репресій скінчилися для синів Ігоря Святославовича трагічно. У вересні 1211 року брати Ігоревичі, внуки Ярослава Осьмомисла, Роман, Святослав й Ростислав були схоплені й прилюдно повішені в Галичі тими ж боярами. «Факт в історії давньої Руси нечуваний!.. бояре перед тим ще й «били» сих князів» – писав Михайло Грушевський. Не ясно, чи й Володимир Ігорович зазнав такої долі – йдеться лише про його втечу з Галича у вересні 1211 року.
Єфросинії Ярославівні було тоді 55 років і чекала її дорога в монастир.
Убиваючи нашу історичну пам’ять, «старший брат» зачищав усі могили видатних осіб, а рештки князя Осьмомисла – єдині князівські кості, що збереглися на території України. Скелет князя Осьмомисла знайшов у Галичі науковець Пастернак. Зібрав у мішок, бо в повітрі було чути гарячий подих Другої світової, привіз до Львова і заховав у крипті Святого Юра. В мішок поклав записку, у якій присягався, що це автентичні рештки князя Ярослава Осьмомисла. Мішок пролежав за якимись дошками/фанерою довгі роки. Пастернак помер у Канаді на еміграції, а останки князя знайшли щойно 1991 року, коли собор повернули УГКЦ.
http://uahistory.com/topics/famous_peop ... rettyPhotoЯк Ви думаєте, кому належала ділянка землі, де поховано Т. Шевченка?
Хто очолював Центральну Раду до приїзду М. Грушевського?
Мова йде про моральний авторитет України Володи́мира Па́вловича Науменка, який народився 7 липня, а 8 липня був розстріляний.
Козацький нащадок побачив світ у Новгород-Сіверському. Дід по матері був учителем, батько працював директором гімназії, тому майбутнє Володя визначив у дитинстві. І засвоїв, що друг – не тарган, його «не заводять», а шанують усе життя: таким другом дитинства був Олександр Русов.
Київська гімназія, університет Св. Володимира. І знову рідна гімназія, до якої Володи́мир Па́влович повернувся викладачем і був ним упродовж 30 років.
22-річним учитель Науменко закохався у 18-літню випускницю інституту шляхетних дівчат Віру Шульгіну, обвінчалися й щасливо прожили 45 років, викохавши двох синів Сергія та Павла.
У 1905 р. Володимир Науменко відкрив на власні кошти на вул. Велика Підвальна (нині вул. Ярославів Вал) чоловічу гімназію, став її директором. З роками В. Науменко став дійсним статським радником, що відповідало чину генерал-майора. У цій гімназії у 1908-1915 рр. учився М. Т. Рильський.
Можна говорити про перевантаження педагога (спав по 4 години, підпрацьовував, щоб гідно утримувати родину), про неміцне здоров’я (гіпертонія, серцева недостатність); маючи 39 років педагогічного стажу, Володимир Павлович пробув у відпустці 82 дні.
Кияни шанували Науменка, який упродовж 25 років очолював редакцію «Київської старовини» – єдиного журналу, що був друкованим органом української думки в підневільній Україні. Був Володимир Науменко активним членом «Старої Громади», жодний захід із захисту національної культури не проходив без прямої участі В. Науменка.
Йому належала ділянка землі, де поховано Т. Шевченка, власним коштом він доглядав могилу, створював музей.
Роками Науменко збирав матеріал для словника української мови, вибив у Петербурзі дозвіл на його видання і передав роботу Б. Грінченку. Це єдиний випадок, коли В. Науменко зобідився, що не згадали його ім’я серед авторів. У 1906 р. в Києві було утворено Українське Наукове Товариство, В. Науменко був заступником голови, а в 1914-1917 він очолював Товариство. Він подарував свою бібліотеку, яку збирав десятки років — кілька тисяч раритетів.
У березні 1917 р. очолити Центральну Раду запропонували Євгену Чикаленку – він відмовився; тимчасово очолювати до повернення із заслання Михайла Грушевського погодився Володимир Науменко.
За цей період Володимир Науменко встиг поставити підпис на призначенні В. І. Вернадського президентом щойно заснованої Академії наук. Після близького знайомства зі складом уряду УНР, він відмовився увійти до Центральної Ради і вирішив бути подалі від політики. Та, коли на квартиру до нього прийшов міністр торгівлі Мерінг із пропозицією посісти пост міністра освіти, В. Науменко дав себе умовити.
Коли в Київ увійшли червоні, В. Науменко потрапив до списку ворогів №1: царський генерал, міністр у Скоропадського. У нього відібрали «зайву» білизну, костюм, пальто, взуття.
На день народження 66-річчя опівночі 7 липня 1919 р. у двері квартири Науменка, постукали: «Відкрийте, ЧК!». Забрали документи, портфель, гроші, арештували хазяїна. Вранці у середу 8 липня перший допит у справі № 232. На питання про ставлення до комуністичної влади арештований чесно відповів: «До радянської влади ставлюсь негативно». «Применить высшую меру наказания и поставить в известность т. Раковского», – кривавими чорнилами написав В. Лацис. Увечері у вівторок 8 липня В. Науменка розстріляв комендант ВУЧК Терехов за так звану «контрреволюційну діяльність». Проти ночі 9 липня Науменка закопали разом із іншими убитими.
Довідавшись про арешт Науменка, 9 липня не побоялися написати протест владі перший президент УАН академік В. І. Вернадський та секретар-академік А. Ю. Кримський, але вирок було вже виконано.
У четвер 10 липня київські газети опублікували страшний список, у якому першим значився Науменко В.П.
П. Г. Житецький писав, що цим пострілом було «загублено життя людини великої духовної сили, таланту, громадського значення і персональної чаруючої привабності».
Доля родини Володимира Науменка не з’ясована, припускають, що дружину і дітей також було репресовано.
Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 4 гостей