Цього ранку ми прокинулись пізно. Поспішати не було куди, нам належало спуститися асфальтом до Орду, до якого було всього 58 км.
Спускатись, та ще непоганим, по українським міркам, асфальтом, це зовсім інші відчуття, ніж штовхати велосипед вгору. Водії машин, що рухались у попутному напрямку, здивовано поглядали на нас, коли на крутих віражах ми обходили їх.
Після висоти 1000 м почались суцільні посадки фундуку.
Туреччина являється світовим лідером по вирощуванню фундуку. 70% відсотків світового виробництва фундука припадає на Туреччину. Провінції Орду та Гіресун - лідери по збіранню цих горіхів в Туреччині.
Ось так зібраний фундук сушать вздовж доріг. Спочатку горіхи зелені, а потім мають набути бурого кольору.
А ось так горіхи лущать у спеціальних агрегатах. Горіхи зсипаються вниз у мішки, а лушпиння вилітає на узбіччя дороги.
Доїхали до села Йокушдібі. Захотілось кави. Завітали до найближчого закладу та намагались англійською замовити каву. Власник нас не розумів. Тоді Олег промовив слово "кьофте", яке він десь почув раніше та вважав що це "кава" турецькою. Хазяїн, якого звати Ібрагім, згігно закивав головою та жестами показав, що треба зачекати 10 хвилин. Поки він порався у себе, ми сидячи на стільцях на вулиці намагались спілкуватись з місцевими хлопчиками серед яких був і хазяйський син. Як пізніше виявилось, це була м'ясна лавка з грилем всередині.
Згодом Ібрагім запросив нас до столу. Яким же було наше здивування, коли ми замість кави побачили таке.
Гарненько нас "розвели" на те, чого ми не замовляли, такою була перша думка. Але їжа так апетитно пахла, що утриматтсь, щоб не покуштувати її, було неможливо. Виявляється, що "кьофте" це м'ясна страва у вигляді баранячих котлеток, приготованих на грилі, з овочами. З'їли усе, і я думаю, було б ще, теж з'їли. Запили айраном, який подав нам Ібрагім. На питання "не кадар?" (скільки коштує) Ібрагім протестуючи замахав руками, потім притиснув долоню до серця і простягнув її до нас. Цей жест вже був нам відомий і означав, що це подарунок. Такі моменти запам'ятовуются надовго! У хід пішли білоруські та українські грошові знаки у якості сувенірів. Ібрагім показав, що вставить їх у рамку під скло та повісить у своєму закладі.
Сфотографувались на пам'ять.
А кави ми так і не знайшли. Скрізь був тільки чай.
Дорогою купили ще горіхів, бо раніше куплений кілограм ми вже доїдали. Попросили кіло, а нам принесли пакунок кілограми на три, не менше, а грошей взяли тільки як за кілограм.
Заїхали на заправку та купили ще бензину для пальника. Видно, що заправку збудували на місці, яке видовбали в скелі. Так будують і будинки у відвойованих у гір місцях.
Продовжили спуск. Проїхали міст, поруч з яким видно рештки старого мосту, зруйнованого повінню. Змитий проліт мосту валявся в річці на відстані ста метрів від опор.
Після мосту був знову підйом, від якого ми вже встигли відвикнути. Коли піднялись на невеличкий перевал вперше після гір побачили море та місто Орду.
Слово "орду" з турецької перекладається як "армія". Відоме всім українцям слово "орда" походить від цього тюркського слова.
Колись це було грецьке чорноморське місто Котіореа, але після нашестя сельджуків місто отримало сучасну назву. Нещодавно Орду отримав офіційний логотип міста О
2, що означає кисень, а також слоган "Орду - батьківщина кисню".
Приїхали в Орду, дорогою минули дві гарні мечеті.
Виїхали на набережну. Хотілось скупатись у морі, але переодягнутись було ніде, а кругом люди.
Сіли на лаву біля моря, міркуючи, де б знайти недорогий готель. Навкруги були розташовані тільки дорогі апартаменти. Мимо проходив якийсь інтелігентного вигляду чоловік, спитали у нього: "Do you speak English?". І не помилились! Він не тільки добре говорив англійською, а ще й порекомендував нам звернутись за допомогою до Еріма Кадіолу, який являється президентом місцевого байк-клубу. Його ми можемо знайти в кафе "Бульвар" в центрі міста. Під'їхали до кафе, швидко знайшли Еріма, який працює тут розпорядником та добре володіе англійською. Представились йому, він відразу запросив нас до столу, подали каву. Поки ми пили каву, Ерім кудись кілька разів зателефонував. Запропонував нам один з готелів, ціна нас влаштувала. Один із працівників кафе, на прохання Еріма, супроводив нас на велосипеді до готелю.
В готелі чергова відразу домовилась із працівниками кафе навпроти про зберігання наших велосипедів, їх закрили в підсобному приміщенні цього кафе. Ми були здивовані такою взаємовиручкою. На знак подяки обідали, вечеряли та снідали ми саме в цьому кафе.
Розташувались в номері. Гарячий душ та чисті простирадла в ліжках були блаженством.
Домовились с черговою в готелі, яка виявилась веселою та привітною дівчиною, про використання їхньої пральної машини, склали наші брудні речі пратись у машину. Поки речі пралися, пішли пообідати та трохи прогулятись вулицями Орду.
Повернулись в готель, розвісили сушитись випрані речі на горищі та перепочили. Wi-Fi у готелі був присутній і ми передали привіт близьким та знайомим.
Надвечір, після смачної вечері, знову пішли гуляти містом.
Опори світлофорів в Орду світяться тим же кольором, що й сам світлофор. Дуже цікава ідея!
Як і домовлялись, завідали до Еріма. У нього в гостях було два місцевих велосипедиста та молода пара велобайкерів на ім'я Камілл та Анджолі із французького міста Гренобль. Присіли до столу і ми. З'ясувалось, що молоді люди мандрують на велосипедах із Франції до Індії, через Европу, Турцію, Закавказзя, Середню Азію, Китай. Тривалість цієї подорожі за планом складає пів-року. Дорогою вони користуються тільки паперовими картами, вони не визнають ніяких смартфонів, планшетів та інших гаджетів. Зв'язок тримають тільки через інтернет-кафе.
Ерім запропонував всім піднятися канатною дорогою на гору Тахтали, де знаходиться міська зона відпочинку. Проїзд на гору і назад канатною дорогою коштує 7 лір.
Сучасні кабінки канатки розраховані на вісім осіб, наша весела компанія як раз умістилась. Піднялися. Згори відкривалась чудова панорама вечірнього міста.
Сіли за стіл у одному з ресторанів. Ерім розливав чай. Спілкувались. Було весело.
Навкруги було багато кафе та ресторанів, де сиділо не менше двох сотень людей. Але жодного нетверезого ми не помітили. У нас так би не було.
Спустились в місто, радо попрощались з усіма та пішли в готель відпочивати.
Це був прекрасний день, насичений подіями!