Усе хлопці, ви спізнилися.
Сам розгадав.
Виявляється, що Maxxis DTH — надкомпресійна покришка.
Психонув, набив максимум автонасосом скільки вийшло — 4,4 бари з 4,5. Накат +- повернувсь, але з величезною легкістю ходу в гору, навіть попри дещо більше тертя швабри цх про порівняно зі старою обувкою.
Єдине але — вел став не те що табуреткою, а більш відчуття що в тебе став під підпружиненим сідлом якийсь мікро-двопідвіс, і в його ролі скажений баскетбольний м’яч ДТХ, що відбиває у пружини, а вони в нього і удар гаситься.
Покришка проектувалася для стрибків і тому має надлишкову напруженість й як наслідок — амортизацію, бо для того щоб вона тримала форму для твердої дороги — її треба СИЛЬНО перекачувати (від потрібного типового тиску на вашу вагу), бо навіть боковини в неї спеціально якісь недорозвинені, що вона навіть на 4 барах складалася в грушу як налягав трошки на сідло чи задній багажник.
Для не_ґрунтових поїздок Maxxis DTH треба набивати майже максималку. Не думав, що 0,4 атмосфери дадуть такий ефект при вже раніш набитих 3,5 і 4, і вона «підніметься» на свою центральну полоску жорсткої гуми. (от я ж дурень, таке «підняття» на центральну доріжку вже було з набиттям Mitas V81 Shield більш за 3,8, сам писав, сам й забув)
Щодо комфорту вона наче й м’яка лишається. Але. Все ж через надлишкову напруженість і перекачку — ну дуже стрибуче відскокує. Не знаю, як би на ній катав кочеригами в лісопарку без компенсації двох підсидільних пружин. (ні, знаю що треба на ногах, але ж то заради науки жертвував своєю мадам сіжу).
Ефект схожий за описом на модні зараз «балуни», які представляють з себе зроблені маркетологами оверпрайсові сліки, тобто просто великі пружні бублики переважно лисої гуми. ДТХ — це щось мініатюрне, схоже на їхній опис про «комфорт, амортизацію, і форми круглих слонів у вакуумі». Проте й не зовсім баллун, бо «перезаряджений» за комфортний рівень своїм «прийняв і як зараз віддам». Аналогію вже проводив — як баскетбольний м’яч поводиться. Хоча ця аналогія щодо велоколес здебільшого має негативний відтінок, тут у гарному сенсі. Хто зна, чи був би я радий такому на повному хардтейлі включно з жорстким підсиділом й сідлом, а так, для тих хто має аморт в підсиділі, ромб чи рінзен-спрінг(наша інженерія що продається китаєм) або просто пружинне сідло — таке просто море амортизації туди-сюди робить поведінку велу щонайменш цікавою. При чім не знайшов радикальних погіршень ходових якостей при такому рівні росту комфорту. Звісно ж, не прудка шосейна лань, але крім утилітарного використання як пересічного корча — на такому таки можна дещо.
+повороти і траєкторії колес завдяки дуже витягнутій передній плямі контакту більшого вужчого колеса що погано піддається на боковий зсув — і доволі скругленій плямі ззаду, через форму покришки для БМХ, ще й протектором який трохи підминається і розрахований широко лежати на поверхні… Повороти ну просто шікарні. Не те що це дає швидкості, та втрат саме через повороти дуже мало, порівняно з однаковим діаметром і покришками. Та й деякий бонус — вел більш йде туди, куди спрямоване переднє колесо, а заднє більш повертає і йде дешо внутрішнішою траєкторією в повороті, ніж зазвичай (обидві покришки не тягнуть кожна у свій напрям, а одна наполегливіша, коли інша податливіша). Тобто вас менш мотає туди-сюди як центр маси, а вільнішим переднім колесом можна більш перекладати галс, коли ви самі знаходитесь ближче до точки спокою.
Знову ж — це не дає очевидних переваг на гонках, дешевизни у виробництві, і найчастіш вигляда просто страшно на непризначених рамах, і просто найчастіш заборонене в правилах велоспорту. Але як люди на зарубіжних оглядах вже помічали — чомусь це дає якусь маловловиму, але комфортність.