Из оооочень раннего
Кхе-кхе...
Лист
У безмежному синьому небі сяють зорі. Їхнє світло яскраве, захоплююче, чаруюче, але і холодне... як і твоє серце. Я люблю вночі спостерігати за ними: одна згасне, інша з”явиться, деякі складають ніби нові сузір”я. Кожна з них різна і непередбачувана. Непередбачувана – як і ти.
Я не люблю, коли хмари закривають красу ночі. Не люблю, коли йде дощ. Але, здається, що саме в такі дні твоє серце теплішає, бо згасає світло, яке випромінювало лише холод. Дивно... ні, краще сказати парадоксально, бо я радію таким дням.
Мабуть ти схожий... ні, я не можу порівняти тебе з кимось чи з чимось. Ти особливий. Особливий тим, що в тобі поєднуються любов і розчарування...
Багато дівчат захоплюються тобою, поринають у глиб твоїх очей, їм необхідне тепло твоїх обіймів, твоя посмішка звеселяє їхні серця. Вони закохуються.
Але я побачила тебе таким, яким ти є. Можливо, краще сказати сприйняла тебе таким, яким ти є. Я не хочу робити з тебе ідеала, бо ти той, хто ти є. І таким мені подобаєшся. Чи я розчарувалася? Не знаю. Мабуть, так.
Іноді ти буваєш схожим на вітер. Такий же безвідповідальний. Примчав, закрутив у танку пристрасті, прошепотів слова, які б я хотіла почути, а потім зник. Звичайно, ти повернешся, але до танку запросиш іншу. В цьому і вся суть.
Сьогодні небо знову похмуре. Сподіваюсь, твоє серце зуміє когось полюбити. О, якби ж ти це бачив: на небі проблискує яскраве світло Полярної зірки. Але, мабуть, це вже холод мого серця...
Каждый имеет право на глупость, однако пользоваться этим правом следует умеренно.