Чисте блакитне небо, яскраве сонечко, гори, сонне містечко і підйом оооон туди вверх вітали нас на початку повноцінного велодня на виїзді з Граматіко.
Душа починала співати пісень, бо краєвиди поступово натякали, що найцікавіше чекає попереду. Варто лише набратися терпіння, змиритися, що буде важко і крутити далі. "Тоді ви пізнаєте дзен", - шепотіла Греція. Забігаючи наперед, зазначу, що це була чистісінька правда.
Проїжджаючи парковою зоною містечка Schinias, наштовхнулися на перекриту дорогу, маршалів та велосипедистів, які шугали виділеною ділянкою:
Зацікавившись дійством, поїхали у розвідку. Виявляється, проводився тріатлон і якраз учасники бігли до велосипедів після запливу:
Поспостерігавши кілька хвилин за спортивним святом та його учасниками різного віку, вирушили далі. Звернувши у протилежну від моря сторону, грунтовою дорогою заїхали подивитися на мармурову руїну Піргос — гробницю Мільтіада або, так званий, трофей Марафонської битви. Трохи південніше трофею піднімається пагорб Соро — братська могила афінян, що загинули у битві.
Повернувшись паралельною дорогою на трек, вперше виїхали до моря - на пляж Чиньяс (Схиньяс). Картина блаженства постала перед нами - людей лише де-не-де, вода надзвичайно прозора та чиста, зелені гори півмісяцем огинають берегову лінію, сонце ласкаве, навкруги тихо й спокійно. Тут можна присісти лише на хвилинку, а лишитися біля води на півдня.
Як би нам не хотілося вдарити колесом об пісок і сказати, що ми лишаємося тут жити, але, як каже древня велосипедна істина, кілометри самі себе не проїдуть, а краса попереду сама себе не подивиться. Тож поїхали ми далі, перескакуючи між пляжами, апельсиновими садами та прекрасними, майже порожніми набережними:
Від пляжу Неа Макрі вирішили звернути вправо, щоб відвідати біля підніжжя гори Амомон жіночий монастир Святого Єфрема, бо ж фото в Гуглі видавали красивенні панорами, а також відбудований у 1950 році храм, закладений у ІX ст. й зруйнований у XV ст. Карта показувала лише 5 км в одну сторону і стільки ж назад. Які ж тут можуть бути сумніви, якихось 10 км гак. От лишень в бік монастиря довелося крутити вгору з крутим градієнтом. Тому ідея подивитися монастир вже не здавалася такою захопливою. А натовп людей, які на авто й автобусах приїжджали нагору на екскурсію, дивилися на нас на велосипедах, як на ненормальних. Проте їм точно не зрозуміти радості від подолання важкої ділянки, коли опиняєшся на вершині. Дивна штука велосипед - їдеш вгору, страждаєш, скаржишся сам собі і кажеш "ніколи більше", "хай інші мучаться, немає дурних", а дістаєшся верху і ніби хтось вмить стирає всі оті безглузді роздуми, наче й не ти це був.
Спускатися було легко, хоча й не зовсім просто, оскільки довелося маневрувати, пригальмовуючи, між авто і туристичним автобусом. Виїхавши на трек, покрутили далі вздовж моря, то віддаляючись, то знову наближаючись до нього.
Помилувалися храмом Артеміди у Вравроні (храм здобув популярність як місце поклоніння Артеміді як захисниці жінок і новонароджених. Перші будівлі тут датуються 7 століттям до н.е., основний храм був побудований у 5 ст. до н.е. Місце поклоніння Артеміді залишили після того, як русло сусідньої річки змінило свій напрямок).
Їхали все далі, кайфуючи від кожного моменту, повороту, краєвиду. Від яскравих синьо-зелених барв, що нас оточували. Від того, як легко їдуть тонкі колеса по асфальту, - чарівна музика для закоханого у шосе велосипедиста. Від нерівностей дороги, які часом траплялися, - вони додавали більше граней враженням. Від чистого морського повітря і від шалених, нереально чарівних запахів природи.
Ще жодна відвідана нами країна не дарувала такий букет насичених ароматів, як Греція. Передати відчуття блаженства, коли на повні груди дихаєш п"янким подихом трав, квітів, хвойних дерев, просто неможливо. Туди треба їхати. Обов"язково на велосипеді. І відчути це самому. Не дивно, що боги обрали саме грецьку землю місцем свого проживання. Від пахощів довкола легко сп"яніти й без вина.
Долаючи n-нний за день підйом, я вперше за своє свідоме веложиття почала їхати вгору зигзагом, бо градієнт був дуже крутий. Якраз тоді я і впала вперше, занадто різко крутнувши кермо вправо. Добряче вдарила лікоть й поцарапала коліно, довелося до вершини дійти пішки, щоб рука трохи прийшла до тями і нога не думала, що її нарешті перестануть змушувати крутити. Тоді ми й зустріли першу грецьку черепашку на нашому шляху. Миле приємне створіння, хоча й не надто говірке.
За якийсь час виїхали знову на набережну містечка Tzonima, де й вирішили нарешті перекусити вперше після сніданку.
Повноцінних обідів ми собі не влаштовували, бо це займало б забагато часу щодня, тому перекуси наші майже завжди складалися з сувлакі (популярна грецька закуска, яка складається з маленьких шматочків м'яса та овочей підсмажених на грилі. Зазвичай страва подається гарячою на шампурах як шашлик, який викладають на піту з гарніром та соусом, або на невелику тарілку з картоплею фрі):
Підкріпившись, поїхали в сторону Лавріо, де мали ночувати у місцевого грека. Біля дороги зустріли другу за день черепашку. Виявилося, вона кузина тієї, яку ми бачили пару годин тому.
Крутячи довго вздовж води і спокусившись величезним вибором безлюдних пляжів, вибрали один з них та пішли окунутися в бірюзово-синє море. Оскільки людей навколо не було, пляж природньо закритий з одного боку деревами, з іншого кам"янистим схилом, то купальні костюми так і лишилися сухими
Зібравшись, поїхали в сторону міста, де мали шукати, звідки зателефонувати грекові, щоб домовитися про зустріч, оскільки хлопець мешкає не в самому Лавріо, а в передмісті. І ось, їдемо ми після освіжаючого морського занурення, рахуємо, скільки лишилося до фінішу і спостерігаємо, як сонце сідає за обрій, як зненацька під"їжджають до мене хлопець з дівчиною на мотоциклі і питають чи я раптом не з України. Я знала, що велосипед надає крила, але відати не відала, що він ще й може робити людей відомими й впізнаваними далеко за межами території проживання. Тому таке пояснення лишила на потім і поцікавилася, звідки у них така інформація. Тоді Георг зізнався, що вони вирішили поїздити і пошукати нас. Так просто, наосліп. Побачивши мене вперше, вони відкинули думку, що я туристка з України - ніякого багажу, шосейний велосипед, навіть якоїсь тобі підсидільної сумки для пристойності немає. Але потім, позаду, вони помітили Андрія і, як розповідав Георг: "І тут ми бачимо чувака, який важко-важко крутить вгору з двома баулами. Після чого я подумав, що ви точно сім"я, бо тільки одружений чоловік буде так ділити багаж, не навантажуючи дружину!"
Потім ми зупинилися, вони забрали наші баули і повільно поїхали вгору. До їхнього дому було не більше 3 км, але постійно вверх. І перший підйом виявився настільки крутим, що навіть пішки йшлося важко. Піднявшись, покрутили за ними до будинку. Як з"ясувалося, того дня у мами Георга був день народження, тож зібралася вся сім"я і ми познайомилися з галасливою грецькою гостинністю. Прийняли нас, наче хороших друзів, пригостили смачною вечерею та домашнього виробництва узо (алкогольний напій). Було приємно сидіти на терасі, спілкуватися з цікавими людьми, ділитися досвідом мандрів і вдалині бачити море. Чудове закінчення прекрасного дня.